ІСТОРІЯ НАШОЇ ШКОЛИ
Царський уряд Росії не був зацікавлений в тому, щоб дати освіту широким масам трудящих, в ще гіршому стані перебувала освіта на селі, де навчанням дітей займалась тільки церква.
Лише в 1875 році в селі Клепачі була відкрита церковно-приходська школа. Розміщувалась вона в церковній хатині, побудованій прихожанами із старої дзвіниці. Вчителю за рік селяни платили 40 рублів. В цей час в школі навчалось 16 хлопчиків і 6 дівчаток. Навчання в школі проводилось лише на російській та старослов'янській мовах. В школі працював лише один вчитель, який не мав відповідної педагогічної освіти. Жителі села по черзі носили для вчителя їжу.
На початку ХХ століття школа в селі Клепачі знаходилась на пагорбі, при в'їзді в село збоку річки. В школі було 2 класи. Вчив учнів сільський дяк, який суворо вимагав від учнів, особливо знання Закону Божого. Уроки починалися з молитви "Отче наш".
Дяк також вимагав, щоб учні систематично, в святкові дні і в будь-яку погоду, відвідували церкву. Якщо траплялись випадки, коли учень не з'являвся до церкви, то за це дяк карав всіх без винятку, бив лінійкою по долонв 10 разів.
В 20-х роках школа розміщувалась в центрі села навпроти церкви і мала уже 4 класи. Із встановленням в селі радянської влади вчителювати в школі стала сім'я політичних переселенців Сухіних. Батько - Сухін Петро, і його син - Сухін Сергій Петрович. Дружина Петра Сухіна Ганна була домогосподаркою. Попрацювавши кілька років вони виїхали на свою батьківщину.
Закінчивши чотири класи продовжити навчання можна було в Довжанській семирічній школі, що й робили сільські діти.
На початку 30-х років під час колективізації в школу прибули нові учителі: Гнатюк Віктор Давидович, його дружина Панчук Ольга Микитівна, вчителі Урбанчук, Войченко, а також учителька Віра Домніківна - місцева, із панських слуг.
З побудовою в селі теперішнього приміщення школи в 1938 році було відкрито 5 клас.
На довго в селі більшість вчителів незатримувались. Так, за кілька років до Другої світової війни, вчителем працював Данилюк Іван Степанович, який під час фінсько-радянської війни потрапив на фронт і залишився військовим, а згодом став генералом.
На початку 30-х років двоє сільських хлопців Рой Михайло Якович та Клімчук Кирило поступили у вищі навчальні заклади. Перший закінчив Київський університет і залишився працювати викладачем, а інший вчителював на Полтавщині.
В Клепачівській семирічній школі під керівництвом колишнього літературного редактора Славутської районної газети А. Ф. Горського було створено підпільну друкарню. Активними помічниками у створенні друкарні були директор Малоскнитської семирічної школи Денис Петрович Глюзицький та директор Соснівської початкової школи Віктор Давидович Гнатюк. Підпільна друкарня знаходилась в підвалі школи. Перш за все підпільники налагодили випуск листівок і газети під назвою "Партизан", щоб правдиво інформувати населення, яке опинилося на тимчасово окупованій території, про події на фронті, підтримувати в них віру в пермогу, закликати до боротьби з ворогом.
Взимку 1942 року за доносом зрадника фашисти та їх посіпаки-поліцаї вийшли на слід підпільної друкарні, виявили партизанські листівки. Були заарештовані Д. П. Глюзицький, якого під час обшуку на його квартирі було поранено поліцаями, та В. Д. Гнатюк. Після жорстоких катувань у Шепетівському гестапо їх розстріляли. Адаму Францевичу Горському вдалось втекти. Він повертався зі Славути, коли його попередила про обшук на його квартирі сестра підпільника П. Т. Ковальчука 18-річна Ольга Ковальчук. Не гаючи часу Горський через Понору, Великий Скнит пішов на Крилівські хутори Рівненської області, де дислокувався партизанський загін імені Чапаєва. Але не судилося довге життя Горському. Разом із загоном імені Чапаєва він потрапив у з'єднання І. І. Шитова, де був заступником редактора партизанської газети "За родину". Через деякий час Адам Францевич відпросився у командира з'єднання Шитова, запевнивши його, що повернеться на Теофіпольщину, звідки був родом, і організує там партизанський загін.
Подальша доля Горського невідома, але відомо одне - він загинув. На сьогодні існує декілька версій загибелі Горського, якого потребують дослідження.
В період німецько-фашистської окупації школа зовсім не працювала. Приміщення школи пустувало і руйнувалось. У 1944 році після звільнення села приміщення школи було зовсім непридатне для навчання дітей. Парти, столи, наочні посібники були повністю знищені. Вшколі була зірвана підлога.
Не дивлячись на це, школа розпочала працювати у 1944 році. Важко було з підручниками, зовсім не було зошитів. Учні писали на обгортковому папері.
Не дивлячиьс на труднощі, пов'язані з війною, радянська влада особливу увагу звернула на відновлення роботи шкіл на території, що була окупована німецько-фашистськими загарбниками. В школу стало поступати обладнання: парти, столи, класні дошки та інше. Значні суми виділялися на ремонт шкільного приміщення. Учні школи в тяжкій час війни допомагали колгоспові у зборі врожаю.
З радістю учні школи зустріли День перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Багато колишніх учнів школи стали учасниками Другої світовії війни. З сумом згадували учнів школи, які віддали своє життя задля перемоги: офіцер Левонтюк Корній Антонович, рядові Корешняк Ілля Остапович, Герасимець Іван Михайлович та інші.
Після закінчення Другої світової війни справа розвитку освіти стала розвиватися ще сильніше. У 1949/1950 навчальному році в селі Клепачі стало можливим і було відкрито семирічну школу. Учні 5-7 класів, яким потрібно було ходити до школи в село Довжки, отримали можливість навчатися у своєму селі. Школа своєчасно була забезпечена кваліфікованими педагогічними посібниками. Багато сил відбудові школи та переході із початкової на семирічну віддав тодішній директор Георгій Ілліч Коломійцев.
Втілюючи в життя рішення Партії "Про зміцнення зв'язку школи з життям", де вказувалось, що "необхідно не тільки ввести в школах викладання нових предметів, що дають основи занань по питаннях техніки і виробництва, но і систематично залучати учнів до праці на виробництві, в колгоспах, радгоспах, на дослідних ділянках, в шкільних майстернях".
Таким чином в Клепачівській семирічній школі було відкрито майстерню по обробітку дерева, де працювали учні 5-7 класів.
Учнів 1-4 класів стали теж привчати до роботи, навчаючи рукоділля: ліплення, шиття вишивання. Учні працювали на пришкільній дослідній ділянці, атакож приймали участь у колгоспному виробництві: збирали урожай кукурудзи, копали буряки, збирали колоски та ін.
24 грудня 1958 року було прийнято Закон СРСР "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти СРСР". Згідно прийнятого Закону було складено план поступового переходу Клепачівської семирічної школи на восьмирічну політехнічну школу. В 1958/1959 навчальному році в школі навчалось 175 учнів і працювало 12 вчителів. В 1959/1960 н. р. - 189 учнів. В 1960/1961 навчальному році в школі був перший випуск учнів 8 класу і навчалось 214 учнів. В 1961/1962 - завершився повний перехід школи на навчання за новими програмами восьмирічної політичної школи.
У 1959/1960 навчальному році школа перейшла на однозмінне навчання. В цей час своїми сиоами учні заклали квітник, розширили ділянку, завели кролеферму. Приміщення школи перекрили новою черепицею. Клепачівськ семирічна школа за час свого існування дала країні чимало висококваліфікованих кадрів з числа своїх випускників: агрономів і зоотехніків - 8 чоловік, учителів - 15 чоловік, офіцерів армії - 8 чоловік.
З 1967 по 1997 рік Клепачівську школу закінчили 796 учнів і, як правило, більшість із них продовжили своє навчання для здобуття повної середньої, середньої спеціальної або вищої освіти.
З 1987 по 1997 рік 11 випускників школи закінчили вищі навчальні заклади, 33 випускники - технікуми.
Практично всі спеціалісти спілки селян власників, випускники школи, вони працюють у соціальній сфері (освіті, культурі, медицині тощо).
У 1998 році у школі працювало 12 вчителів, із них 7 чоловік мали вищу освіту, один - незакінчену вищу, чотири - середню спеціальну.
Більше трьох десятків років в Клепачівській школі працювали: вчитель історії Дзюблюк Андрій Федорович, вчитель початкових класів Качковський Михайло Гнатович, вчитель, завуч і директор школи Рой Тихін Семенович, вчителька математики Качковьска Владислава Юр'ївна, вчителька біології та хімії Рой Лідія Яківна, вчителька української мови та літератури Сухозанет Софія Овсіївна, вчитель зарубіжної літератури і нинішній директор Рубін Леонід Дем'янович.
Сьогодні ушколі навчається 64 учні. Освітні послуги їм надають 15 педагогів.
У 2020 році Ганнопільською сільською радою було прийнято рішення про перейменування нашої школи на Клепачівську гімназію Ганнопільської сільської ради Хмельницької області.